Нещодавно відбувся захист кандидатської дисертації Олега Луціва, підготовленої за науковим керівництвом Петра Мойсейовича Рабіновича. Ми з Дмитром Вовком підготували відгук на автореферат цієї, безумовно цікавої, дисертації. Чекаємо на вихід монографії Олега Михайловича.

ВІДГУК

на автореферат дисертації Луціва Олега Михайловича

«Верховенство права: сучасні інтерпретації»,

представленої на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 –

теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Якби в сфері юриспруденції за прикладом музичного світу існували аналогічні рейтинги популярності, поняття верховенства права за кількістю згадок в різноманітних юридичних текстах сміливо могло б розраховувати на статус діамантової платівки. Більше того, верховенство права вже давно не є предметом суто юридичних досліджень. Своїм уявленням про значення цієї правової категорії зможе поділитися практично кожен перехожий. Воно стало, без перебільшення, частиною повсякденного життя, настільки сильною виявилася мода нього. Як із цього приводу вказує проф. М. Крігер, «ця концепція пройшла шлях від думки, з якої часто глузували, а ще частіше – просто ігнорованої сфери суспільних інтересів, до чогось, перед чим благоговіють, ставлять у центр багатьох суспільних процесів. І якщо колись цей квазітехнічний термін становив інтерес тільки для юристів і філософів права, у наш час він, здається, повсюди в усьому світі, і почуває себе в своїй тарілці поряд із такими неуразливими гарними з великої букви речами, як демократія, рівність і справедливість»[1].

І все ж, як влучно зауважує О. М. Луців у своєму дослідженні, «попри значну кількість публікацій з цієї проблематики, в сучасній вітчизняній юридичній науці майже відсутні комплексні загальнотеоретичні монографічні дослідження існуючих підходів до інтерпретації верховенства права, питанням узагальнення та класифікації таких підходів» (с. 2 автореферату).

Маємо визнати: означена проблема притаманна не тільки вітчизняній юридичній науці. Необхідність певної уніфікації визначення верховенства права відчувають й інші країни, що визнають високу цінність даної правової категорії. Це відчуття особливо загострилося в контексті формування єдиного правового простору Європейського Союзу, коли різниця в правових традиціях проявила себе вже на рівні вживаних термінів і концепцій, які вони позначають. Держави – члени ЄС відгукнулися на зростаючу й непереборну роль верховенства права, внісши відповідні поправки до Договору про заснування ЄС. Тим не менше, Держави-члени довгий час відмовлялися від «конституціоналізації» вислову, який використовується Судом справедливості: «Співтовариство, засноване на верховенстві права». Замість цього стаття 2 Договору про Європейський Союз визнає верховенство права одночасно і як принцип, спільний для всіх Держав-членів, і як принцип, на якому засновано ЄС. Посилання на верховенство права, як загальну європейську цінність, міститься і у Преамбулі вказаного Договору[2].

Для тих, хто говорить англійською, формула, яку в своїй практиці використовує Суд справедливості, і формулювання Договору про ЄС є дуже схожими, якщо не ідентичними. А от на інших мовах це виглядає по-іншому. При перекладі, зокрема, на німецьку і французьку використано інші концепти – Rechtsstaatlichkeit / Etat de droit. По суті, йдеться про концепт правової держави, у зв’язку із яким в західноєвропейській і американській юридичній й філософсько-правовій літературі прийнято виділяти три традиції в розумінні верховенства права – англо-американську («ruleoflaw», засновником якої вважається А. Дайсі), німецьку («Rechtsstaatand» — концепція «державного врегулювання через право», що великою мірою пов’язана із ім’ям І. Канта) й французьку («Étatdedroit», яка первісно була дослівним перекладом німецької «правової держави», але згодом втілилася у формулу «конституційної держави як юридичного гаранта фундаментальних прав», вперше сформульовану Раймоном Карре де Мальбергом після Першої Світової війни).

Різні правові традиції зумовили багатоманіття підходів до розуміння верховенства права, тим більше, що й в межах кожної з них також не вистачає узгодженості[3]. Це вказує на безумовну актуальність й практичну затребуваність пошуків пунктів перетинання у підходах, що сьогодні представлені в юридичній думці щодо розуміння верховенства права. В іншому разі, «все більше буде зростати занепокоєність тим, що верховенство права перетворюється на безглуздий лозунг, позбавлений будь-якого визначеного змісту»[4].

Як видається, перший крок на шляху із пошуку визначеності – виявлення й узагальнення існуючих підходів до інтерпретації верховенства права. Це й стало одним із головних завдань наукового дослідження О. М. Луціва (с. 2 автореферату). Адже, як справедливо констатують інші дослідники принципу верховенства права, «судді, адвокати та експерти, які перебувають під тиском необхідності приймати рішення, не можуть тривалий час використовувати юридичну конструкцію, під якою вони не можуть собі нічого уявити»[5].

У результаті проведеного дослідження О. М. Луців констатує сформованість двох основних підходів до інтерпретації верховенства права: інтегрального (заснованого на встановленні значення поняття «право» і з’ясуванні, в чому, власне, дістає прояв його верховенство) і поелементного (який полягає у розкритті змісту верховенства права лише через вказівку на його складові, тобто на так звані «важливі» елементи) (с. 3, 9 автореферату). Виділення двох вказаних підходів, як можна зробити висновок за змістом автореферату дисертації, є центральною ідеєю дослідження, навколо якої будуються інші її положення – виокремлення різних наукових концепцій в межах кожного із названих підходів, закономірності їх формування, відображення в юридичній практиці тощо.

Маємо визнати: обґрунтований автором дисертації висновок про існування таких двох підходів до інтерпретації верховенства права повною мірою відповідає основним положенням логіки щодо побудови дефініцій. Як відомо, логіка як наука традиційно виходить із того, що дефініція є судженням, в якому вказується значення слова, що позначає поняття, шляхом такого вислову, яке показує це поняття або розкладеним на його ознаки, завдяки чому зміст поняття повністю зображується; або через вказівку найближчого вищого роду і видоутворюючої різниці, чим визначається його місце в упорядкованій системі понять[6]. Відповідно, першому із вказаних способів побудови дефініції поняття фактично відповідає поелементний підхід, другому – інтегральний.

Але проблема в тому, що за поелементного підходу «сумарній формулі не вистачає власної субстанції, що виходила б за межі змінної черговості певних елементів»[7], на що також звертає й автор дослідження. В свою чергу, за інтегрального підходу «обирається декілька стверджуючих слів, які водночас є настільки загальними, що втрачається можливість перекинути місток до окремих аспектів»[8]. О.М. Луців бачить вихід у тому, щоб визначення загального поняття верховенства права поєднувалося із конкретизацією його змісту за допомогою вказівки на низку «важливих» елементів, які з цього визначення логічно випливають (с. 12 автореферату). Цей висновок можна розглядати як доволі вдалу спробу пояснити синергетичний ефект дії верховенства права, який виникає у державі, заснованій на цьому принципі, не втративши при цьому конкретики змісту вказаного принципу.

Спроби узагальнити існуючі підходи до розуміння верховенства права, безумовно, відомі й зарубіжній юридичний науці. Так, зокрема, широким визнанням користується підхід, сприйнятий у тому числі й вітчизняною юридичною наукою, відповідно до якого виокремлюються субстантивна (змістовна, матеріально-правова) й процедурна (формальна) інтерпретації верховенства права. Цікаво, що наведене узагальнення присутнє у всіх трьох раніше нами названих традиціях – англо-американській, німецькій і французькій. Іноді до вказаного переліку включається також функціональний підхід до інтерпретації верховенства права[9].

Втім, не меншого визнання в зарубіжних юридичних дослідженнях здобув поділ існуючих підходів до розуміння верховенства права на широкі й вузькі («thick andthin»). Вузькі концепції верховенства права зосереджують увагу на так званих інструментальних аспектах верховенства права – тих властивостях будь-якої правової системи, якими вона має бути наділена, щоб ефективно функціонувати, незалежно від того, чи є ця система частиною демократичного чи недемократичного суспільного устрою.

Широка версія верховенства права також розглядає базові елементи верховенства права, але вже в контексті політичної моралі, зокрема враховуючи конкретні економічні механізми, форми врядування і концепт прав людини. Так, з огляду на це виокремлюють, зокрема, ліберально-демократичну версію верховенства права, яка функціонує в умовах вільної економіки, багатопартійної демократії і ліберального розуміння прав людини із наданням пріоритету громадянським і політичним правам перед економічними, соціальними і культурними[10].

Таким чином, вузька концепція верховенства права стає ніби найменшим колом, що становить центр широкої концепції. При цьому дослідники справедливо виходять із того, що ані широкий, ані вузький підхід не можуть розглядатися з тієї точки зору, що один із них правильний, а інший ні. Вони є суто аналітичними засобами, які використовуються для різних цілей. Напевно, що й виділені в роботі О. М. Луціва інтегральний і поелементний підходи можуть розглядатися не тільки з огляду на їх діалектичну сполученість, як це пропонує автор у висновках до роботи (с. 12 автореферату), а й з точки зору самостійної цінності кожного із них, що може проявляти себе за різних умов. Крім того, на наше переконання, як для вітчизняної, так для зарубіжної юридичної науки представляло б високий інтерес встановлення співвідношення, з огляду на наявні паралелі, між запропонованим автором поділом на інтегральний і поелементний підходи до визначення верховенства права (й окремих напрямів в межах кожного із них) з уже представленими в науці змістовним і формальним підходом, а також широким і вузьким розумінням верховенства права.

Попри безумовну плідність наукових пошуків дисертанта, окремі твердження, представлені в авторефераті дисертації, потребують додаткового обґрунтування або уточнення. Так, зокрема, запропоноване автором розуміння інтегрального підходу як такого, що базується на з’ясуванні того, що таке право, і в чому полягає його верховенство, як видається, залишає поза предметом дослідження ті підходи до розуміння верховенства права, в яких його дефініція базується на певній родовій категорії (принцип, правова цінність тощо) із одночасним визначенням специфічної ролі верховенства права в системі правового регулювання.

Видається спірним констатоване автором здійснення законодавцем серйозних кроків щодо нормативного закріплення принципу верховенства права. Згадку про цей принцип дійсно включено до тексту багатьох нормативних актів, але спроби означити його зміст здійснено тільки в таких кодифікованих актах як Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 8) і Кримінальний процесуальний кодекс України (ст. 8). У той же час, ухилення з боку парламенту від надання дефініції верховенства права видається цілком виправданим і таким, що відповідає загальносвітовій практиці: конкретизацію змісту принципу верховенства права законодавці традиційно залишають правовій доктрині і судам, небезпідставно побоюючись, що будь-яка їх спроба надати закріпити визначення верховенства права буде сприйнята як вичерпне формулювання його змісту. Варто також враховувати і загалом невдалу спробу нормативізації принципу верховенства права у ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, де увесь обсяг цього принципу редуковано по суті до пріоритету прав людини, верховенства і прямої дії Конституції, врахування судом практики Стразбурзького суду і неможливості відмови у доступі до правосуддя з мотивів суперечливості чи відсутності правового регулювання відносин, в яких виник спір. Очевидно, що і з огляду на існуючу доктрину, і навіть на суто прикладну за своїм спрямуванням Доповідь про верховенство права Венеціанської комісії 2011 р., такий підхід законодавця є завузьким і, з урахуванням, стереотипів мислення носіїв судової влади в Україні, які схильні до надто формалізованого підходу до тексту нормативно-правових актів, радше шкодить, ніж допомагає суддям застосовувати принцип верховенства права при вирішенні справ.

Варто також звернути увагу на дещо звужений перелік вимог (підпринципів), що випливають верховенства права у розумінні Європейського суду з прав людини, який наводиться у підрозділі 3.3. дисертації (с. 8-9 автореферату). Крім названих дисертантом вимог можна також згадати принцип правової законності (справи «Круслен проти Франції», «Волохи проти України», «Серявін проти України», «Гірст проти Сполученого Королівства» та ін.), яка охоплює матеріально-правові і процесуальні норми (справа «Вінтерверп проти Нідерландів») і перекликається з такими вимогами як пропорційність, притягнення до відповідальності тільки за ті правопорушення, які встановлені законом, та ін. Також до вказаних вимог, які відображають зміст верховенства права, відноситься доступ до суду. У справі «Креуз проти Польщі» вказується, що у цивільних справах навряд чи можна уявити верховенство права без можливості мати доступ до суду. У справі «Костовський проти Нідерландів» Судом наголошено, що втручання у процес здійснення правосуддя є несумісним з верховенством права

Окремі зауваження є суто формальними. Так, зокрема, вбачається певна термінологічна суперечність у формулюванні мети дослідження. Зокрема, в авторефераті зазначено, що метою дослідження є з’ясування – на основі існуючих в українській та зарубіжній юридичній науці підходів до сучасної інтерпретації верховенства права. При цьому здійснюване автором узагальнення має своїм предметом не тільки доктринальні (тобто існуючі в юридичній науці), але й офіційні підходи (с. 2, крім того, окремі підрозділи роботи присвячено тлумаченню верховенства права Конституційним Судом України – підрозд. 2.3, і Європейським судом з прав людини – підрозд. 3.3), і таким чином виходить за межі вивчення суто наукових підходів.

Необхідно відмітити, що висловлені зауваження не знижують загальної високої оцінки дисертаційної роботи Луціва Олега Михайловича «Верховенство права: сучасні інтерпретації», яка є самостійною кваліфікованою науковою працею, що містить нові науково обґрунтовані результати, спрямовані на розв’язання наукового завдання, що полягає у з’ясуванні природи такого феномена як верховенство праві на підставі проведеного узагальнення існуючих щодо його розуміння підходів, і має істотне значення для вітчизняної юридичної науки та практики. Автореферат дисертації відповідає Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567, а її автор, вважаємо, заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень.

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

О. О. Уварова

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Д. О. Вовк

[1]Крігер М. Після короткого ХХ століття: глобальний поступ верховенства права / М. Крігер // Філософія права і загальна теорія права. – 2013. – № 2. – С. 156.

[2]Див.: Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01): хрестоматія / упор. Б. В. Бабін. – О.: Фенікс, 2012. – С. 6, 8.

[3] The Rule of Law, and the Legitimacy of Constitutional Democracy. By Michel Rosenfeld //Cardozo Law SchoolJacob Burns Institute for Advanced Legal Studies. – March 2001. –Working Paper Series No. 36. – P. 5.

[4]Peerenboom R. Human Rights and Rule of Law: What’s the Relationship? / R. Peerenboom // University of California, Los Angeles School of Law. – Public Law & Legal Theory. Research Paper SeriesResearch Paper No. 05-31. – P. 3.

[5]Принцип правної держави: конституційно-правові та адміністративно-правні аспекти / Катаріна Собота; [пер. з нім. Г. Рижков, О. Блащук, К. Татарчук]; відп. ред. О. Сироїд. – К.: BAITE, 2013. – С. 20.

[6] Зигварт Х. Логика. Том 1. Учение о суждении, понятии и выводе /Пер. с нем. И. А. Давыдова. — М.: Издательский дом «Территория будущего», 2008. – С. 315.

[7]Принцип правної держави: конституційно-правові та адміністративно-правні аспекти / Катаріна Собота; [пер. з нім. Г. Рижков, О. Блащук, К. Татарчук]; відп. ред. О. Сироїд. – К.: BAITE, 2013. – С. 34.

[8]Там само. – С. 36.

[9] Пухтецька А. А. Європейський адміністративний простір і принцип верховенства права / А. А. Пухтецька. – Київ : Юридична думка, 2010. – С. 54.

[10]Peerenboom R. Varieties of Rule of Law: An Introduction and Provisional Conclusion. ASIAN DISCOURSES OF RULE OF LAW, Routledge Curzon, January 2004 Research Paper No. 03-16.