Про норму права розповідав Станіслав Петрович Погребняк. Вказана тема традиційно відноситься до догми права, і юридична наука має досить усталені погляди на роль норми в системі права. Однак на одному моменті хочется зупинитися окремо. Йдеться про структуру норми права. Спочатку невеличкий «вступ до теми».

«Гіпотеза, диспозиція й санкція». Теза про те, що ці три елементи так чи інакше мають бути наявні, практично ні в кого не викликає заперечень. А от питання про те, як саме вони поєднуються — в двох- чи в трьохелементну структуру норми права, залишається предметом дискусій.

Як відомо, прибічники триелементної структури норми права говорять про те, що норма права є загальнообов’язковим правилом поведінки, ефективна дія якого забезпечується державою, а тому умовно її структура може бути представлена такою формулою: «Якщо А, то Б, інакше В». Іншими словами: «Якщо настають певні обставини, слід діяти відповідно до передбаченого правила поведінки, інакше настануть негативні наслідки». Звичайно, при цьому визнається, що для більшої зручності приписи законодавства практично ніколи не повторюють таку класичну норму права, а тому задача юриста не обмежуватися прочитанням припису нормативного акта, в якому закріплено лише частину норми, а відтворити її структуру повністю. (Скажімо, прочитавши в Кодексі про адміністративні правопорушення статтю про відповідальність за здійснення діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії, слід розуміти, що саме правило поведінки слід шукати в Господарському кодексі України, Законі про ліцензування тощо, і саме до них доведеться звертатися, щоб зрозуміти, чи є підстави для притягнення до відповідальності. Або, наприклад, недостатньо знати, що Цивільний кодекс України дозволяє особам, які не досягли 14 років, укладати тільки дрібні побутові правочини; слід також встановити, які негативні наслідки настануть, якщо буде укладено угоду, що дрібною побутовою не є).

Таке розуміння структури норми права має свої переваги. Одна з головних: воно дозволяє розвивати юридичне мислення, формувати навичку встановлення зв’язків між розкиданими в законодавстві елементами, відновлюючи цілісну картину за допомогою тієї самої формули «Якщо…, то …. , інакше…».

Однак є сильні аргументи й на користь двочленної структури норми права. Їх навів Станіслав Петрович:

1. Судження будуються за формулою «якщо…, то…». І нормативний припис запозичує саме цю логічну структуру;

2. Галузеві норми мають двоелементу структуру. Якщо намагатися її пояснити через триелементу будову, може виявитися, що різні структурні елементи норми є частинами різних галузей права (гіпотеза і диспозиція, наприклад, з трудового права, а санкція — з адміністративного або навіть кримінального). Крім того, одна й та ж сама санкція як структурний елемент може входити до багатьох норм.

3. Теорія права пропонує виділяти регулятивні й охоронні норми. Однак за триелементної структури норми відповідний поділ норм стає неможливим.

Отже, за такої концепції, структура норми права отримує наступне обгрунтування. Суспільні відносини регламентуються за допомогою регулятивних і охоронних норм права. І кожна із них складається з двох елементів і може бути представлена за допомогою формули «Якщо …, то …». При цьому регулятивна норма фіксує саме правило поведінки, що підлягає реалізації при настанні відповідних життєвих обставин. Вона складається із гіпотези й диспозиції. (Наприклад: «Якщо суб’єкт господарювання має намір займатися ліцензованим видом діяльності, він повинен отримати на нього ліцензію в установленому порядку» — «Якщо А, то Б»). Охоронній нормі залишається зафіксувати ті негативні наслідки, які настануть, якщо регулятивну норму буде порушено («Якщо суб’єкт господарювання здійснює ліцензований вид діяльності без ліцензії, його посадові особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу від 340 до 1700 грн. з конфіскацією чи без» — «Якщо не Б, то В»).

Переконливо? На мій погляд, так. Як видається, таке пояснення структури норми є більш зрозумілим для студентів, аніж концепція тричленної будови. По суті, йдеться про два різні шляхи вказати на зв’язки в середині системи права. Це можна зробити як за допомогою триелементної структури норми права (закликаючи тим самим студента завжди подумки відшукувати усі три елементи), так і вказавши на те, що ефективність регулятивної норми забезпечується охоронною (і, відповідно, юрист повинен володіти навичкою встановлення цього зв’язку).

Єдине, що не дає повністю розвіятися сумнівам: чи не робимо ми в такий спосіб норму права не самодостатньою? Адже регулятивна норма, щоб бути ефективною, потребує охоронної норми. В свою чергу, охоронна норма не має самостійного значення без регулятивної. Чи не виходить, що ми подвоюємо сутність норми права? Адже триелементна структура дозволяє нам визначити норму права як правило поведінки, за порушення якого передбачено санкцію. За умов двочленної структури нам доводиться  говорити, що є або правило поведінки, або санкція за його порушення. В результаті ми ніби встрачемо єдину спільну категорію, за допомогою якої ми могли б визначити норму права.

Цей аспект не обговорювався на школі, але свого часу в нас була дискусія зі Станіславом Петровичем із цього приводу на кафедрі. Він мене переконав за допомогою таких аргументів.

Будь-яка норма не є самодостатньою. Адже в системі права її дія підтримується різними нормами — охоронними, процесуальними, спеціалізованими (нетиповими), нормами, які наділяють повноваженнями, тощо. Та й ми завжди підкреслюємо, що здатність регулювати, впорядковувати має саме система права, а не окрема норма. І навіть не система права, а система права за допомогою інфраструктури — інститутів правової системи.

Крім того, ми допускаємо варіант, при якому якась регулятивна норма існує сама по собі. Наприклад, вона не захищена охоронною. Така ситуація говорить лише про те, що під питанням ефективність дії даної норми. Але відсутність санкції (вірніше — охоронної норми) зовсім не означає відсутність юридичної заборони, обов’язку і т.д.

Це логічне продовження ідеї спеціалізації норм і відповідна їй ідея інтеграції норм, що виконують одну справу (функцію). Може бути така інтеграція, а може — й інша. Це питання доцільності й традиції.