22 грудня 2014 р. має відбутися захист кандидатської дисертації Оксани Миколаївни Палій за темою «Співвідношення можливості та дійсності у правозастосуванні».
Хочу подякувати авторці за можливість ознайомитися із результатами її дослідження. Надісланий автореферат змусив замислитися над цілою низкою питань. Тих, хто цікавиться темою правозастосування, впевнена, робота не залишить байдужими. Тут розміщую свій відгук, який надслала дисертанці. Буду рада, якщо від нього буде користь.

Відгук на автореферат дисертації
Палій Оксани Миколаївни
«Співвідношення можливості та дійсності у правозастосуванні»,
представленої на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права

Проблеми правозастування займають одне із центральних місць в юриспруденції. Вони ніби вимірюють «пульс» правової реальності й часто дозволяють виявити перші симптоми її «хворобливого стану». Правильне «діагнозування» таких проблем, пошук шляхів їх ефективного розв’язання й попередження у майбутньому потребують залучення широкої методологічної бази, що, як справедливо підкреслює дисертантка, є неможливим без філософського рівня аналізу сучасного стану та ймовірних майбутніх змін правової системи.
В представленій роботі, як свідчить текст автореферату, поставлено амбітну мету – встановити прояви співвідношення правової можливості й правової дійсності у процесі правозастосування й використати ці нові знання для підвищення ефективності правового регулювання.
Автор, відштовхуючись від загальнофілософського розуміння можливості й дійсності, пропонує поглянути на процес формування, розвитку та функціонування права, представивши його як своєрідний перехід від можливості в дійсність (с. 10 автореферату).
Заслуговують на увагу також виділені в роботі критерії вимірювання ступеня здійсненності реальних можливостей, закладених у правовій нормі (с. 11 автореферату), система вимог, що мають висуватися до суб’єкта правозастосування (с. 12), напрями вдосконалення процесу правозастосування з урахуванням встановлених автором закономірностей співвідношення можливості й дійсності в праві.
Безумовним позитивом роботи є те, що вона дозволяє з нових позицій поглянути на, як здавалося, давно відомі юридичній науці питання й переосмислити їх, пропонує можливі шляхи їх вирішення, що, в свою чергу, також не є самоочевидними й мають стати предметом наукової дискусії.
Так, зокрема, при ознайомленні із авторефератом роботи постає питання: чи є правова норма єдиним способом окреслення правових можливостей? Адже є ті сфери відносин, де право не пропонує конкретних моделей поведінки, залишаючи автономний простір для учасників відповідних відносин, щоб вони могли самостійно встановити для себе «правила гри». Відсутність встановлених моделей поведінки в таких сферах відносин не може вважатися прогалиною в правовому регулюванні: це об’єктивно сформований простір. Більше того, нормотворчі суб’єкти свідомо мають відмовитися від його регламентації на підставі конкретних моделей повідки, що закріплюються в нормах права, оскільки часто не можуть осягнути самі межі такого простору. Йдеться, перш за все, про сферу приватноправових відносин, що потребують високого ступеня автономії їх учасників: право не повинно, за дуже обмеженим числом винятків, нав’язувати конкретні моделі поведінки (навіть якщо вони, за термінологією дисертантки, є конструктивними) в сімейній сфері, сфері творчої, наукової самореалізації людини, сфері функціонування інститутів громадянського суспільства, реалізації культурної і національної автономії тощо. Учасники цих відносин самостійно встановлюють можливі форми взаємодії, які право не може передбачити заздалегідь. Було б помилкою вважати, що такі сфери відносин перебувають поза межами дії права, адже вони потребують правового захисту, але не потребують правової регламентації.
Чи є такі можливості, що не закріплені правовими нормами, але перебувають в сфері дії права, правовими? Якщо слідувати визначенню, запропонованому дисертанткою, відповідно до якого правові можливості – це можливості, які містяться в нормах права (с. 10 автореферату, п. 2 висновків), то відповідь на це питання має бути негативною. Або ж дисертантці необхідно уточнити своє розуміння норми права. Адже, як видається, правова можливість – це не тільки та можливість, що міститься в нормі права. Це будь-яка можливість, що перебуває під захистом права.
Суперечливість наведеної вище позиції автора полягає ще й в тому, що в роботі право (більше того, право тільки в тій частині, що знайшла відображення в нормах права) представлено як ніби єдине джерело правових можливостей. Прояв такого підходу знаходить відображення в юридичній науці, наприклад, у тому, що правовідносини розглядаються як суспільні відносини, що виникають на підставі норми права. Слід погодитись із тими вченими, які вказують на необхідність перегляду такої точки зору і визнання того, що відносини, що носять юридично значущий характер, далеко не завжди виникають на основі норми права.
Потребують також додаткового пояснення запропоновані авторкою критерії вимірювання ступеня здійсненності реальних можливостей, закладених у правовій нормі (їх розкрито в п. 5 висновків, с. 11-12). Як видається, дисертантка пов’язує їх суто із характеристиками норми права (її співвіднесеність з іншими правовими нормами, що, до речі, ставить питання, чи розглядає дисертант принципи права як елемент системи права; відповідність норми цілям і цінностям суспільства; співвіднесеність норми з практичними механізмами здійснення права; прийнятність правових приписів для суспільства і сприйняття їх адресатами). Однак ступінь здійснення закладених у правових нормах можливостей залежить і від інших факторів, зокрема, від того, наскільки точно встановлено дійсний зміст норми права, у тому числі з точки зору можливості динамічного її тлумачення.
Інтерес також представляє, якою є позиція дисертантки щодо можливості встановлення специфіки правозастування порівняно із безпосередньою реалізацією права саме з точки зору заявленого предмету дослідження. Крім того, чи буде різнитися процес переходу від можливості у дійсність залежно від того, який вид правозастосування має місце – у зв’язку із порушенням норми права; у ситуації, коли передбачені нормами права і обов’язки можуть бути реалізованими тільки після винесення індивідуально-правового рішення уповноваженого суб’єкта; коли є спір про право і сторони не можуть прийти до погодженого рішення про зміст своїх прав і обов’язків; коли необхідно встановити наявність або відсутність факту, що має юридичне значення? Адже у кожному із названих видів правозастосування роль суб’єкта правозастосування і свобода його розсуду буде різною, особливо, якщо порівнювати судове і позасудове правозастосування.
Наведені вище міркування лише підкреслюють актуальність роботи, змістовність винесених на захист положень і науковий інтерес результатів дисертаційного дослідження. Автореферат дисертації Палій Оксани Миколаївни «Співвідношення можливості та дійсності у правозастосуванні» відповідає вимогам, які встановлені Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567 , а авторка дисертаційного дослідження за умови успішного прилюдного захисту заслуговує на присудження наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права.

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого   О. О. Уварова