Интересное с точки зрения теории права решение, хотя принималось оно по вопросу, связанному с порядком учета налогоплательщиков в налоговых органах.  Интерес с общетеоретический позиций оно представляет, в частности, в связи с тем, что в нем озвучены некоторые доктринальные положения, нормативного закрепления не имеющие.

Відповідно до законодавства України нормативно-правові акти в Україні приймаються в результаті діяльності компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм — тобто, правотворчості.

Законність, як один із принципів правотворчості, передбачає, що процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції України.

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила, яка поділяє на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Законом є нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому. В разі, коли підзаконний нормативно-правовий акт суперечить закону, має застосовуватись акт вищої юридичної сили.

Підзаконними нормативно-правовими актами є нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.

С другой стороны, решение имеет прямое практическое значение: в нем суд признает незаконной (противоречащей Налоговому кодексу Украины) одну из норм Порядка учета налогоплательщиков (от 09.12.2011 г. № 1588), а именно норму, устанавливающую ограничения для перехода налогоплательщика из одного налогового органа в другой при смене местонахождения (срок пребывания налогоплательщика в своей «старой» налоговой продлевается до окончания текущего бюджетного года; кроме того, нельзя перейти в новую налоговую до окончания документальной проверки и согласования сумм денежных обязательств, если такая проверка была начата либо налогоплательщик был о ней уведомлен до того, как в налоговый орган поступила информация о переходе налогоплательщика в другую налоговую, и т.п.). Основанием для такого вывода стала следующая аргументация:

Є необхідним зауважити, що ні в Податковому кодексі України, ні в будь-якому іншому законі України не передбачено обмежень для проведення процедури зняття з податкового обліку за попереднім місцем реєстрації та взяття на облік за новим місцезнаходженням платника податків.

… Посилання відповідача та третьої особи на те, що оскаржувані положення Порядку N 1588 доповнюють статтю 66 Податкового кодексу України не враховуються судом, оскільки нормативно-правовий акт не може визначати обмеження у правовідносинах, у той час як законодавчий акт вищої юридичної сили не передбачає жодної з умов для встановлення таких обмежень.

В результате: п.п. 10.1.4 Порядка № 1588 признан противоречащим НКУ и отменен. Найти свидетельства того, что имело место апелляционное обжалование (хотя по правилам жанра оно должно было быть), и тем более, информацию о его результатах, к сожалению, не удается. Между тем, постановление Окружного админсуда г. Киева от 08.08.2012 г. по делу № 2а-3962/12/2670 в информационных системах по-прежнему указывается как действующее. Впрочем, как и п.п. 10.1.4 Порядка № 1588.