Харківське юридичне товариство продовжує серію круглих столів, об’єднаних темою «Верховенство права і реформи в Україні». Цього разу говорили про люстрацію в цілому і люстрацію суддів зокрема, про реформу прокуратури і про те, які в неї перспективи, про деолігархіалізацію економіки й, одночасно, політики.
Основні тези, які звучали.

Почали з питання люстрації суддів. Олена Овчаренко, к.ю.н., викладач кафедри організації судових і правоохоронних органів, навела основні віхи, що пройшла люстрація суддів за останній рік. Люстрація суддів безпосередньо пов’язана із питанням довіри до судової влади. Суспільні передумови для її проведення виникли ще задовго до квітня 2014 р., коли власне було прийнято закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Останні декілька років випадки, коли ті чи інші судові процеси ставали приводом акцій громадського протесту, були непоодинокими.
Опитування, які регулярно проводять різноманітні організації, свідчать про надзвичайно низький рівень довіри до суддів — на рівні 3-5 відсотків. Знаково, що показники змінюються, якщо респондентами виступають не пересічні громадяни, а представники державної влади або юридичної професії, або ж якщо опитування проводять самі суди.
Люстрація почалася саме з судової гілки влади. Не з виконавчої. Напевно, саме через найбільше незадоволення населення суддями. Люстрація перш за все передбачала автоматичне звільнення з посад голів судів та їх заступників. Це не зачіпило тільки Верховний Суд України. Ідея була така, що тепер судді самі мають обирати голів і їх заступників (мета такого заходу — через голову суду встановлюється контроль над всім судом повністю, тому якщо голова суду обирається, це мінімізує зовнішній вплив на суд в цілому). Гарна ідея, але чим все завершилося: 80% голів і їх заступників залишилися тими самими. На думку Олени Миколаївни, сама ідея автоматичного зняття має певні ризики — не дотримується жодна процедура. Відповідна особа могла не вчинити жодного проступку, але її знімають з посади тільки за сам факт перебування на ній.
Наступний крок люстрації — створення спеціальної комісії, до якої можна було поскаржитися на суддю. Зараз вже заяви не приймають. Всього надійшло більше ніж 1500 заяв. Прийнятними було визнано 173 заяви. Вже є близько 20 висновків про порушення присяги. При цьому комісія посилається на порушення принципу верховенства права з боку судді, вчинення дій, які порочать звання судді, викликають сумніви в його об’єктивності, неупередженості. Втім, чітких критеріїв, якими керується комісія, немає.
Ще один захід люстрації — перевірка відповідності між офіційними доходами судді і стилем його життя. 44 судді з усієї України відмовилися від проходження такої перевірки. І це є автоматичною підставою для звільнення таких суддів, що на думку доповідачки, також може в подальшому слугувати підставою для оскарження звільнення.
Основна дискусія вкотре розгорнулася навколо питання щодо того, чи слід вважати люстрацію юридичною відповідальністю. Після гарячих дебатів зійшлися на думці про те, що люстрація не є видом юридичної відповідальності. Станіслав Погребняк наводив таку ілюстрацію: звільнення окремих категорій працівників через вчинення ними аморального поступку не є юридичною відповідальністю, оскільки у даному разі дисциплінарного правопорушення, який був би фактичною підставою для звільнення, вони не вчиняли. Але для них настають інші негативні наслідки через втрату довіри до них. Або, наприклад, звільнення людини, хворої на туберкульоз, задля убезпечення інших людей від захворення. Це є заходи захисту, але це відповідальності. Так і люстрація.
Як додаткові аргументи:
визнання люстрації заходом юридичної відповідальності робить з самого початку неможливим її застосування, оскільки склад правопорушення формується заднім числом;
неможливість (або надзвичайна ускладненість) встановлення складу правопорушення з боку тих, хто займав керівні посади в певний період, хоча є достатні підстави вважати, що сам факт займання такої посади означав залученість такої особи до неправомірної діяльності.
І знову приклад під пана Станіслава Погребняка: розпуск політичної партії через спрямованість її діяльності на розпалювання расової ненависті є заходом юридичної відповідальності, але, наприклад, висловлення недовіри уряду, що тягне за собою припинення його діяльності, є політичною, але не юридичною відповідальністю.

Другий акт засідання було присвячено реформі прокуратури. Офіційною датою її початку можна вважати 14 жовтня 2014 р., коли було прийнято новий закон про прокуратуру. Однак поки що, як ми знаємо, дату початку його дії перенесено на 15.07.2015 р. І є відчуття, що цим не завершиться.
Українська прокуратура, як сказав Станіслав Петрович Погребняк, один із останніх диноаврів, що пережили СРСР. В Європі таких прокуратур, як у нас, вже фактично немає. Викликає здивування й чисельність працівників органів прокуратури в України: більше ніж 13 тис. В Естонії для порівняння — до 200 3500 — в Польщі. Навіть якщо приймати до уваги розмір і чисельність населення в Україні, то в середньому у нас раза в три більше прокурорів ніж всюди.
В цілому Станіслав Петрович дав позитивну оцінку закону. Він звернув увагу на 5 положень нового Закону, які, на його думку, наближають нас до режиму верховенства права:
1) реформування функцій прокуратури (діяльність прокуратури зосереджена в кримінальному сулочинства, інщі функції можуть бути наявні, але мають бути дуже скромними. Венеціанська комісія звертає увагу на те, що в іншому випадку прокуратура буде створювати загрозу демократії. Крім того, слід виходити із того, що прокурор погано розумає приватний інетерс, а тому його роль в представництві приватного інтересу також має бути дуже незначною. Політична роль прокуратури бути звелено до мінімуму);
2) незалежність прокурорів. Якщо старий закон говорив про незалежність прокуратури, то новий гарантує незалежність прокурорів. Прокуратура не має виступати ієрархічною системою, якій потрібно підпорядковуватися. Відбувається переорієнтація на засади незалежності від зовнішнього і внутрішнього тиску. Вводяться серйозні обмеження щодо підпорядкованості прокурора начальству, обумовлюється, які накази прокурор може не виконувати. Важливо, що програш справи за новим законом не є підставою для притягнення до відповідальності (адже інакше прокурор буде ідти в суд тільки з тими справами, в яких він впевнений на 100%, щоб не наражатися на небезпеку покарання). Самі прокурори поки що в реальність цього нововведення;
3) самоврядування отримало серйозні повноваження. Зокрема, введено квоти, які зменшують вплив Генпрокуратури;
4) порядок призначення на посаду. Передбачено конкурсні засади. Прокурора не можна перевести без його згоди на інше місце виконання повноважень;
5) особливості дисциплінарного провадження. Надано низку гарантій прокурору, які забезпечують належність процедури. Комісія, яка має винести рішення, розглядає питання про притягненно до відповідальності без участі того, хто готував справу (інакше така особа займається і обвинуваченням, і розглядом справи). Прокурори займають посади безстроково. Генпрокурор — один 5-річний строк.
Періодичної атестації більше не буде.

Дмитро Олександрович Вовк присвятив свій виступ питанню економічних реформ в Україні в контексті верховенства права. З верховенства права випливає:
Ринок у зв’язку з демократією
Пропорційне втручання в економіку, у тому числі регулювання, відповідальність
Обмежена роль держави як економічного агента
Крім того, верховенство права є продуктом, зокрема, і консенсусу економічних еліт (Дуглас Норт й інші).

Співвідношення соціально-економічних прав і економічного розвитку держави.
С. В. Шевчук свого часу зазначав: дуже ризиковано ставити соціально-економічні права, які отримали найвище закріплення на рівні Конституції України, у пряму залежність від фінансового ресурсу держави і рішень виконавчої влади, оскільки така їх залежність може перетворити їх на фікцію.
З іншого боку, конституційні гарантії і передусім ч. 3 ст. 22 Конституції накидають зашморг на економіку і можливість проведення економічної реформи.
Дмитро Вовк з цього приводу говорить так: «З певним перебільшенням, але я б згадав Моріса Оріу, який казав, що наслідком спроб встановлення системи фактичної рівності будуть:
— ліквідація ринку і товарообміну (а це руйнує верховенство права);
— індивіди вже не будуть наділені справжніми правами (а це руйнує верховенство права)
— не буде існувати взаємної гарантії прав.

Пенсійна реформа проти пенсій як власності
У справі Андрєєва проти Латвії Європейський суд дійшов висновку, що коли держава встановила певну пенсійну систему, індивідуальні права та інтереси, які походять з неї, підпадають під захист статті 1 Протоколу 1 Конвенції.
Тут є проблема: не враховується очевидна різниця між економічною природою різних пенсійних систем (накопичувальної і солідарної). Для пострадянських систем не враховуються проблеми адміністративної економіки (це штучні гроші).
Тобто можна зрозуміти, чому так вирішив ЄСПЛ, але що з цим робити у перехідних суспільствах, незрозуміло.

Право власності проти справедливого розподілу економічних благ (проблема нечесної приватизації)
Ця ситуація ненормальна з двох боків: з одного боку приватизація була явно несправедливою і в суспільстві існує запит на «перерозпоідл»; з іншого боку інститут права власності постійно під сумнівом саме через нелегітимний характер її набуття.
Варіанти вирішення: 1) реприватизація (у певній мірі це приклад Криворіжсталі); 2) «приватизаційний» податок – доплата; 3) примусова руйнація бізнес-імперій.
Основний висновок: індивідуальний підхід на основі компромісу.

Деолігархіалізація економіки і політики
Вирішення цього завдання на юридичному рівні має включати:
податкова амністія і амністія з економічних злочинів (це виключає можливість шантажу бізнеса чиновниками)
демонополізація і посилення конкуренції
залучення іноземного капіталу до існуючих державних активів, що убезпечує від рейдерства і корупції
судова реформа

Наступного разу продовжимо…